Покинь мене. Залиш мене. Щоб я все зрозумів.. Заринь в мене, облиш мене, так само як я вчив.. Тебе... Нащо тобі цей жах, за що мені той страх?.. І та біда.. Що в"яже мене з тобою.. Що в"яже тебе зі мною.. Вузькими вузлами, ціпкими словами, губами, руками, так само... Як ніч обплітає день.. Як день обпікає ніч.. Як світло б"ється через жмень, як дрова жарять через піч.. Та свіч забагато для тіла.. Палає воно як колись ти хотіла, але.. Ти тоді не посміла. А зараз - запізно. І знати нічого не хочу. Дивись хоч у дупу, хоч в очі.. Не знаю я зараз нічого. Бо біль залишилась від твого.. Життя, від твого існування.. Від мого бажання, й твого зарікання що все це назавжди, навіки, безмірно.. Вже після казала:"Невірно зрозумів ти мене, дурачок.. То ж бо я запалала свічок, атмосфера.. Ну ти знаєш там, сфера.. Відносин.. Чужих, чи своїх?.." Я навіть забутись не встиг.. Тебе вже нема. Тож кохай себе зараз сама. Тебе більше нема.. То є щастя.
